Артисты: Гришко Владимир
На вступних екзаменах до Київської консерваторії він дуже сподобався завідуючій вокальною кафедрою, професору, народній артистці Радянського Союзу Єлизаветі Чавдар. Вона сама відвела його в клас до професора, народного артиста України Володимира Ілліча Тимохіна. Це було у 1984 році. А через п'ять літ почнеться високий злет у мистецтві. Одразу після державних іспитів у консерваторії почалася аспірантура. Професор, народна артистка України Зоя Петрівна Христич встановила суворий режим роботи для Володимира, абсолютно підпорядкувавши його життя майбутньому конкурсному марафону. Звичайно, результат не залежить безпосередньо від кількості витраченого на вправи й вокалізи часу. Голосові зв'язки — надто ніжний інструмент і потребують обережності й вмілого, професійного підходу. Здається, Зоя Петрівна Христич точно розрахувала криву успіху свого вихованця по зростаючій. Справді, «планка» неухильно піднімалася: протягом осені 89-го року, всього за три місяці Володимир Гришко завоював III премію на Міжнародному конкурсі оперних співаків у Марселі, II премію (І премію нікому не присудили) на Всесоюзному тоді дуже престижному конкурсі імені Глінки і Гран-прі та спеціальний приз Пласідо Домінго «Тенор-мілор («Кращий тенор») на Міжнародному конкурсі вокалістів у Барселоні Імені Франсіско Віньяса, Іспанія. Приз «Тенор-мілор» за умовами конкурсу присуджують лише італійцям. Українець Володимир Гришко був винятком. У Володимира повірив Пласідо Домінго, відчувши чималий запас можливостей цього співака. Вражаючий успіх! Минув ще один рік. І знову гучний успіх – «Гран-прі» на Міжнародному конкурсі співаків у Тулузі, Франція. Професор Зоя Петрівна Христич, член журі цього авторитетного змагання, була свідком тріумфу Володимира, коли після виконання арії Рудольфа з опери Пучіні «Богема», найскладнішої, теситурної, справді показової для тенорів, публіка, стоячи хвилин десять вітала українського співака громовими оплесками. Був і трагічний 1991 рік. Володимир втратив брата Миколу, вітчима, матір, яку любив безмежно. Щоб підтримати її матеріально, дуже хвору, він, співаючи тоді в ансамблі пісні й танцю КВО, підробляв на Байковому цвинтарі, шліфував надгробні плити. Мати вірила в нього, ще хлопчику казала: «Будеш співаком, будеш співаком!» Померла тому, що не перенесла удару, довідавшись, що Володимир у тяжкому стані з жорстокою кровотечею потрапив на операційний стіл, відкрилася виразка шлунку. Володимиру довго не говорили сумної правди. Та її не обминути. Як і ще багатьох випробувань, котрі чомусь так часто дістаються тим, хто позначений високим талантом. Біль – ніби розплата за глибину та істинність душі… Пізніше Володимир сам поставить пам’ятник матері, написавши на ньому рядки з пісні «Черемшина», яку співав дитиною з найдорожчою для себе людиною. Одужував співак поволі. У цей період надійшло запрошення до Монте-Карло на фестиваль тенорів – володарів «Гран-прі» (не менще двох). Це було принадно, хоч і небезпечно у його стані. А раптом повний провал? Все вирішилось несподівано. Колючі слова Ірини Архипової: «Він надто швидко злетів, так само швидко і впав»,— боляче вдарили по самолюбству, зачепили за живе. За півтора місяці після найскладнішої операції Гришко співає в Монте-Карло партію Ленського і дістає спеціальний приз. До речі, Ленський Володимира Гришка – справді неповторне, непересічне враження. Хто хоч би раз чув схоче почути ще арію «Куда, куда вы удалились, златые дни моей весны…» саме у його виконанні, ще раз почути оту безкінечну ноту на слові «весны», що поволі тане у досвітній імлі, перехоплює подих, перевертає душу, стільки в ній краси і стільки невимовного суму. Володимир Гришко – бажаний гість в найкращих театрах світу. На міжнародній сцені Володимир дебютував в Америці. Тут він у 1990 році блискуче проспівав Альфреда у «Травіаті» в студентському оперному театрі міста Батен Руж, штат Луізіана. Потім були Ликов в «Царевій нареченій» й Пінкертон в «Мадам Батерфляй» у Вашингтонський опері. Виступав на сценах Національної опери України та Львівської опери, «Арени ді Верона» у Франкфурті, Канадської оперної кампанії у Торонто і Монреалі, Нью-Орлеанської опери, Празької Національної опери, «Опера де Бастиль» у Парижі, Маріінської опери у Санкт-Петербурзі, «Нью-Йорк Сіті Опера», Мічиганського оперного театру, Х’юстонської «Гранд Опера», Цинцинатської опери, Вашингтонського оперного театру, Сан-Франциско опера, Королівської опери Бельгії, театру «Сан-Карлос» у Лісабоні, Національної опери Фінляндії та ін. Протягом сезонів 1995-2003 років брав участь у спектаклях «Метрополітен Опера» у Нью Йорку («Травіата» Верді, «Богема» Пучіні, «Хованщина» Мусоргського, «Гравець» та «Війна і Мир» Прокоф’єва, «Сказання про град Кітеж» Римського-Корсакова).Гастролював у США, Канаді, Іспанії, Чехії, Німеччині, Бельгії, Франції, Японії, Австрії, Голландії, Угорщині та ін.. У репертуарі Володимира Гришка – понад 30 партій вітчизняного та світового оперного репертуару, романси, українські, російські, італійські та іспанські пісні. Також Володимир здобув велике визнання за свої концертні виступи. Часто виступає на міжнародних фестивалях, наприклад фестивалі Герберта фон Караяна в Баден-Бадені, «Зірки білих ночей» в Санкт-Петербурзі. Співпрацював з такими видатними людьми як Ірина Молостова, Стефан Турчак, Пітер Устінов, Франко Дзеффіреллі, Нелльо Санті, Карло Ріцци, Джеймс Лівайн, Ольга Бородіна, Дмитро Хворостовський, Лео Нуччі, Семюель Ремі, Карітта Маттіла, Джеймс Конлон, Андрій Кончаловський, Валерій Гергієв, Галина Вишневська, Лариса Гергієва, Роман Кофман. Багато разів Гришка зводила доля з великими тенорами Лучано Паваротті та Пласідо Домінго. Він ділив з ними одну гримерну у Метрополітен-Опера, співав партію Альфреда у «Травіаті» в тому ж костюмі, що й Домінго. Із рук Володимира видатні тенори отримали срібну статуетку Фортуни – найвищу нагороду Міжнародного рейтингу «Золота фортуна». А 13 квітня 2005 року Володимир співав разом з маестро Паваротті у Києві на сцені палацу «Україна». Тріумфальним став для Володимира Гришка концерт з Монсеррат Кабальє. Володимир для України уже давно був символом відсутнього у Вітчизні пророка. Не зважаючи на численні успіхи за кордоном та в Україні, він був відомий у дуже вузьких колах вітчизняних меломанів. І тільки після спільного виступу з Монсеррат Кабальє до Гришка прийшло всенародне визнання у рідній країни. Та якими б оплесками Гришка не нагороджували, вони не розпалюють в ньому надмірної честолюбності. Бо все, що робить у мистецтві, звіряє з вірою в Бога, яка постійно присутня в його душі. Вона – його натхнення, що піднімає над суєтністю світу, що сповнює потребою співати у Володимирському соборі. Володимиру Гришку, як щиро віруючій людині, притаманні милосердя та благодійність. Він не тільки охоче приймає участь у благодійних концертах по всьому світі, але й ще не жаліє власних коштів на добрі справи. Володимир і сьогодні працює так же невтомно, як і колись. Готує нові партії, виступає за рубежем. Записав сім компакт-дисків, причому передостанній альбом із російськими аріями випустила всесвітньовідома фірма NAXOS і він мав неабиякий резонанс у світі. Крім голосу, вміння бути щирим на сцені, підтримувати партнерів, Володимир завжди привертав до себе увагу досить різкими й відвертими висловлюваннями на адресу нашої культурної політик, намагався підняти рівень культури в Україні. Може саме тому Президент України Віктор Ющенко призначив Володимира Гришка своїм Радником по культурі. Головне кредо співака – не дозволяти собі розслабитися. Володимир володіє колосальною працездатністю – нескінченні записи, концерти, вистави, праця в Адміністрації Президента, різноманітні заходи. Доводиться працювати з ранку до пізнього вечора. Водночас Володимир наголошує, що кар’єра і досягнення – ще не все у житті. Не можна забувати про найдорожче – сім’ю та друзів. Тетяна Гришко, дружина Володимира, як ніхто інший розуміє його, вони завжди разом. Діти – син Володимир (1999 р. народження) та донька Анна-Стефанія (2001 р. народження) – для них найдорожче, найбільша радість в житті.
|
Володимир Гришко народився 28 липня (в день Святого Володимира) в Києві в Голосіївському районі в багатодітній сім`ї. Мати не працювала, бо виховувала п’ятеро дітей, хлопців, Володя – найменший серед них. Батькові-військовослужбовцю нелегко було забезпечувати велику сім`ю. Він помер, коли Володимирові було 18 років. Жвавий і непосидючий, молодший Гришко любив бешкетувати і пускався на такі відчайдушні вчинки, що зараз навіть жахається. Але до музики призвичаївся рано. Його добра чутлива мама – красуня, улюблениця вулиці – садила маленького Володю на коліна і вони разом співали українські пісні. Ще була гітара, що її почув у циганському таборі поблизу цегельного заводу. Володимир частенько бігав туди, де вабили його шатро, вогнище, коні. Чорнявий, з великими карими очима, він і сам був схожий на своїх друзів циганчат. Та більше, ніж гру з однолітками, любив вечірні співи навколо вогнища. Зовсім не розуміючи, про що співають, вслухався в ті часом сумовиті, часом запальні мелодії, відчуваючи в собі незрозумілі вібрації, які хвилювали так, що не міг потім по-дитячому безтурботно заснути. Старший брат Євген, професійний баяніст, у 7 років записав його до хору «Щедрик», сам водив на репетиції. Відтоді, власне, й почалося артистичне життя Володимира, адже хор часто виступав, багато гастролював за кордоном. У Київському музичному училищі імені Гліера Гришко вчився по класу гітари і диригування, а з II курсу – і по класу вокалу у Володимира Олександровича Запорожцева. Почуття глибокої вдячності своєму першому педагогу співак зберігає й досі. До речі, гітара стала його найкращою помічницею. В її супроводі проходив свої перші вокалізи, оволодівав і piano, і forte, і mezzavoce, виконував твори, які вимагали дуже складного вокалу.
|
David Guetta 30 апреля 2006 года, ARENA Night Club |
